Їжа — важливий компонент матеріальної культури народу. Її характер залежить від багатьох факторів: соціально-економічного становища людини, історичних умов, природничо-географічного середовища, напряму господарської діяльності тощо. Кожен народ має свої національні страви: білоруси – деруни, росіяни- пельмені, італійці – піцу, стагетті, іспанці – паелью, японці – суші і т.д.
Найвідомішими українськими національними стравами є борщ, вареники, голубці.
Однією з найпоширеніших овочевих страв був борщ. Про його значення у харчовому раціоні свідчать прислів'я: «Як нема борщу, то нема й їжі», «Борщ — найстарша страва», «Де в хаті борщ і капуста, там хата не пуста».
В Україні колись було кілька різновидів борщу: з квашеного буряка (у поліських і карпатських селах), з буряка, картоплі і капусти (центральне Подніпров'я), з квашеного буряка і капусти, а навесні — із щавлю, лободи та картоплі. В піст — з сухою рибою або грибами. Влітку селяни готували холодний борщ («холодець»).
Давніми поширеними стравами українців були галушки, локшина та вареники. Галушки готували з гречаного, житнього, пшеничного, а в карпатських селах — навіть з вівсяного борошна, варили у воді, мастили олією чи салом.
На недільні і святкові дні українці готували вареники (в західних областях їх називали «пироги») із житнього, пшеничного, гречаного, а в гірських селах — ще й ячмінного борошна, наповнювали сиром, картоплею, квашеною капустою. У гірських селах — бринзою, змішаною з картоплею, а на Поліссі — пшоняною кашею або товченою квасолею. На Волині ще були поширені вареники з гречаною кашею, змішаною з сиром. Улітку для начинки використовували вишні, а в поліських і карпатських селах — чорниці. Мастили сметаною, маслом чи олією. Колись обов'язково варили вареники в той день, коли народжувалося теля чи ягня, щоб такою повною, як вареник, була худоба.